Категории каталога

СТАТТІ [14]
MODUS ORIENTALIS [16]
Індійська література в рецепції Івана Франка: Монографія. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 198 с.
РЕЦЕНЗІЇ [3]

Форма входа




Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 23.06.2017, 10:25
Приветствую Вас Гість | RSS
Домашня сторінка Ігоря Папуші
Главная | Регистрация | Вход
Публікації


Главная » Статьи » СТАТТІ

До методології літературознавчої компаративістики (2)

Повний текст
Методологічно іншу модель компаративістики представляють дослідження, виконані в рамках російського формалізму. Формалісти (Шкловський, Тинянов, Ейхенбаум) відводили активну роль сприймаючому суб’єкту в процесі літературної комунікації, чим виявляли свою функціоналістську зорієнтованість. Приміром, Шкловський, займаючись питаннями виникнення мотивів і сюжетних схем, намагався пояснити їх функціональність у творі. З допомогою порівняльного аналізу в середовищі формалістів виникає теорія актуалізації та автоматизації художніх прийомів. Взаємозв’язок автоматизації літературного прийому у поєднанні з його деавтоматизацією пояснював механізм літературної еволюції: в процесі художнього відтворення форма поступово втрачає свою новизну, її сприйняття автоматизується, стає механічним, і не зачіпає глибинних пластів сприймаючої свідомості.

Свого роду спадкоємцем історичної поетики О.Веселовського стало марксистське порівняльне літературознавство. Базовим принципом цієї моделі компаративістики був історизм. Завданням порівняльних досліджень висувалося дослідження взаємозв’язків і взаємодії національних літератур не заради відтворення їх історії, а у їх загальному значенні для історії всесвітньої літератури. Досліджені факти літературного спілкування повинні були складатися в цілісну історико-матеріалістичну концепцію історії світової літератури.

Історичний метод, яким користувалися вчені, передбачав твердження, що для історика обов’язковою є послідовність подій і фактів. Компаративісти марксистської орієнтації дотримувались думки, що історичний розвиток національних культур та їх взаємозв’язків є об’єктивним процесом. Так, утверджувався нерозривний зв’язок культури кожного народу з національно-історичними умовами його існування. Вважалося, що світова художня культура не повинна позбавлятися основної своєї ознаки — історичності, а порівняльне вивчення у жодному разі не повинно відриватися від історичного. Одна з провідних теоретиків марксистськи зорієнтованих компаративістів, І.Неупокоєва, з цього приводу писала: "Порівняльне вивчення історії світової культури марксистською наукою має свом завданням з’ясування діалектичної єдності загального та особливого в кожній національній культурі для того, щоб зрозуміти її вклад у світову культуру, визначити закономірності її розвитку на різних етапах, в різних соціальних умовах і сприяти подальшому розвитку демократичних національних літератур”[3, 64].

Залишаючись на позиціях марксизму, порівняльне літературознавство повинно досліджувати "живий” історико-літературний процес у всій його національній багатогранності. Вважалося, що необхідно звертати увагу на національно-історичну основу літератури, потрібно, щоб порівняльні дослідження відкривали "дійсний смисл” історико-літературного процесу. Порівняльні дослідження повинні дати уявлення про "дійсні процеси”, що відбуваються в національних літературах.

Ще раз наголосимо, що предмет і мета порівняльних досліджень перебувають у прямій залежності від методологічної позиції дослідника. Так, якщо в марксистській моделі компаративістики в якості предмета дослідження висувався "літературний процес, який, — вважає Д.Дюришин, — здійснюється через сукупність взаємообумовлених національно-літературних і міжлітературних зв’язків та збігів і в якому знаходить вираження поступальний розвиток світової літератури, іншими словами — закономірності історичного розвитку в їх жанрово-стильовому вираженні”, а мета — встановити закономірності розвитку світового літературного процесу, то це тому, що марксистська наука виходить із метафізичної методологічної позиції у її реалістичному варіанті, тобто уявлення про те, що усі одиниці історико-літературного процесу, як от: літературний твір, національна література, регіональна література, всесвітня література існують реально у формі книг, зустрічей, контактів, художніх світів. Однак варто згадати Якобсонівську модель мовленнєвої комунікації, щоб класифікувати ці уявлення про літературу як метафізичні. Адже такі поняття як національна чи всесвітня література — це не більш як мисленнєві конструкти, чисті абстракції вищого чи нижчого рівня. Разом з тим, подібні уявлення живлять пафос з’ясування закономірностей "реального”, "живого”, "конкретно-історичного” світового літературного процесу.

Об’єктами критики (а саме з цього моменту в історії розвитку світового порівняльного літературознавства увиразнюється і загострюється конфлікт методологій) з позиції марксистської компаративістики стають так звані "ідеалістичні” теорії та доктрини, що розвивались на Заході: передовсім архетипна критика і структуралізм. Хоча теоретично усі названі теорії суттєво відрізняються між собою, методологічно вони виходять з однієї метафізичної установки, розміщуючи смисл тексту в позасуб’єктному апріорномі просторі.

Однак тут необхідно зробити одне суттєве розрізнення: метафізичність марксистської з одного боку і структуралістської та архетипної — з другого установок різна. Перша з них реалістична, оскільки вважає смисл тексту існуючим реально й об’єктивно, а друга — ідеалістична, позаяк смисл тексту для неї існує не в об’єктивній, а у транцендентній реальності: колективному несвідомому, світі ідей і т.п.

Так для структуралістської поетики (а отже і для структуралістської моделі компаративістики) засадничим є принцип, згідно якого твір розглядається як реалізація абстрактної структури, до того ж лише одна з можливих її реалізацій. Об’єктом дослідження постулюється не опис окремо взятого твору, виявлення його смислу, а, за словами Цв. Тодорова, "встановлення загальних законів, за якими будуються такі твори, зокрема даний твір. Тому структуралістська поетика уже за самими своїми засадами є порівняльно-теоретичною. Однак, деякі дослідники закидали структуралістам-компаративістам звуження предмету і мети порівняльного дослідження порівняно з ученими марксистської орієнтації. Та якщо марксисти ставили собі за мету виявити закономірності розвитку світової літератури, то структуралістів цікавить не літературний твір і не світова література, а властивості того типу висловлювання, яким є літературний дискурс. З цього погляду структурна модель компаративістики цікавиться уже не реальними, а можливими літературними творами, а тому метою структурної компаративістики є побудова теорії структури і функціонування літературного тексту. Твір повинен бути спроектвоаний на щось "інше”, відмінне від нього самого, однак це "інше” є не якоюсь структурою чужорідною, а структурою самого літературного тексту. Окремий текст, таким чином, одержує статус прикладу, на матеріалі якого вивчаються властивості літератури.

З аналогічної методологічної позиції виходять і представники архетипної критики, що бере свій початок в аналітичній психології К.-Ґ. Юнга, який розробив поняття архетипа і колективного несвідомого. Юнґ, наприклад, важав, що за своєю природою літературний твір — це розгортання і пластичне оформлення архетипа, праобразу, його переклад мовою сучасності. Під архетипом учений розумів певну "фігуру — демона, людини чи події, що повторюється протягом історії всюди, де вільно діє людська фантазія”. Архетипи, за Юнґом, містяться в колективному несвідомому, яке є вродженою можливістю уявлень. Таким чином, природа твору з погляду аналітичної психології, закорінена у трансцендентній реальності, в колективному несвідомому, ідеальному бутті.

Концепцію архетипів у літературознавчій науці продовжив Н.Фрай, один із найвпливовіших свого часу представників західної компаративістики. Фрай розробив теорію літературних модусів (міфологічного, романтичного, високоміметичного, низькоміметичного та іронічного), у межах яких і відбувається рух літературних топосів, залишаючи незмінними конструктивні принципи розповідного мистецтва. Фрай розуміє літературну еволюцію не як розвиток, а радше як циркуляцію. Первинним ядром, з якого література починає свій рух, вважає учений, є міф, що на певному витку повертається до себе самого. Тому, наприклад, модерністську літературу Фрай розуміє як нову міфологію, а історію літератури як замкнуте коло незмінних сюжетів, тем, типів. Вся історія літератури, за словами Фрая, — дає нам можливість розглядати її як варіації відносно обмеженої і простої групи формул, які можуть бути вивчені уже в примітивній культурі… Повторення цих примітивних формул ми знаходимо у найбільших класиків, і само зертання до них класиків можна простежити як загальну тенденцію”. Іншими словами, література не залежить від зовнішніх чинників, вона розвивається з себе самої, вона є своєрідною "мовою в собі”, чистою формою, вільною від будь-якого змісту. Звідси — Фраєве порівняння літератури з математикою: "Як література, так і математика, виникає не з фактів, а з гіпотез. Обидві вони можуть бути застосовані до дійсного світу речей, але існуєть тим не менше в чистій, самій в собі значущій формі” [8, 232].

Представники марксистської моделі компаративістики закидали послідовникам Фрая антиісторизм зіставлень, при яких реальний, на думку марксистів, зміст порівняльно аналізованих творів відкидається як щось другорядне, а самий аналіз творів зводиться до штучно конструйованих паралелей. Підставовими для послідовників архетипної моделі компаративістики стали праці Фрая "Дослідження з англійського романтизму”, "Анатомія критики”, "Великий код: Біблія і література”, "Міф і метафора”.

Поверненням до функціоналістських позицій в порівняльному літературознавстві можна розглядати теорії, що продукувалися в рамках рецептивної естетики, де знову, після концепцій російського формалізму, актуалізується поняття сприймаючої свідомості. Творці рецептивної естетики — Г.-Р.Яусс та В.Ізер — виходять з ідеї, що твір реалізується лише в процесі зустрічі його з читачем. Звідси — основним предметом аналізу стає рецепція, тобто сприймання літературного твору читачем, а історія літератури трактується як історія рецепції. Для Яусса є неприйнятним як позитивістський підхід до аналізу літературних явищ, який базується на принципі історизму і ставить в основу історико-поступальний розвиток літератури в контексті єдиної світової літератури, так і формально-естетичний, що надає перевагу дослідженню структури твору у відриві від його соціальних зв’язків. Яусс намагається уникнути крайнощів цих двох підходів і робить засадничим поняттям своєї концепції реципієнта. Літературний твір в розумінні рецептивних естетиків — це не об’єкт, що існує сам для себе, він не сприймається однаково усіма і завжди. Це, за порівнянням Яусса, не монумент, що монологічно виголошує про свою позачасову сутність, а партитура, розрахована на постійно оновлюване сприймання.

Мета порівняльних досліджень, що проводяться з позиції рецептивної естетики — простежити взаємозв’язки між твором і читаючою публікою. Адже існують твори, які на момент своєї появи не орієнтуються на жодну конкретну публіку, проте так руйнують звичний горизонт літературних сподівань, що потрібен певний час, щоб виникло читацьке середовище, яке погодилося б вважати цей твір "своїм”. Подібний підхід звичайно є випливом менталістської методологічної установки рецепритивної естетики, яка ставить суб’єкт сприйняття в центр літературної історіографії.

Особливої уваги заслуговують моделі порівняльного літературознавства, що розвиваються сьогодні в руслі постструктуралізму і базуються, головним чином, на деконструктивізмі, а також психоаналізі, західному марксизмі та семіотиці. Я маю на увазі феміністичну критику і постколоніальні студії.

Спільним для фемінізму і постколоніалізму є зосередження їхніх критичних аналізів на викритті влади різного роду дискурсів: культурних установ, ідеологій, практик, реторичних стратегій, а також політичної та економічної влади. Феміністична критика зосереджує свою увагу на жінці як читачеві чоловічих текстів. На думку однієї з представників феміністичної критики Елейн Шовалтер, така критика досліджує значення сексуальних кодів, розглядає "жінку-як-знак” в історичному і суспільному контексті, зосереджується на постаті жінки-письменниці і шукає конструктивні засоби для аналізу жіночої літератури і культури як марґінесу чоловічої. Феміністичні дослідження, маючи справу з двома вимірами культури — чоловічим і жіночим — уже засадничо є порівняльними. Промовистими є тут навіть назви феміністичних студій: "Їхня власна література: жінки прозаїки від Бронте до Лессінґ”, "Жіноча недуга: жінки, божевілля й англійська культура” та ін.

Постколоніальні студії теж мають порівняльний характер тому й посідають вожливе місце в навчальних програмах з компаративістики у західних університетах. Постколоніальні студії деконструюють тексти метрополіальних центрів, вказуючи на їхню заанґажованість в імперських чи неоімперських інтересах. М.Павлишин виділяє три групи досліджень, що проводяться в руслі постколоніалізму. Першу групу складають метакритичні дослідження з теоретичними спробами дефініції постколоніалізму. Другу групу становлять деконструктивні прочитання колоніальних дискурсів: "У таких дослідженнях особливу увагу часто приділяють побудові бінарної опозиції "я/чуже”, де чуже (найчастіше расово чуже) розглядається як категорія вилучування і, отже, пригноблення. Третя група досліджень складається з досліджень колись колонізованих культур”. Класичним взірцем постколоніальних студій є праця Е.Саїда "Орієнталізм”.

Принципи деконструктивістської критики, якою зазвичай послуговуються у фемінізмі та постколоніалізмі були сформульовані у працях французьких постструктуралістів Ж.Дерріди, М.Фуко, Ю.Крістевої. Аналіз літературного твору понягає у його деконструкції, тобто у виявленні внутрішньої суперечності тексту, віднайденні в ньому прихованих і непомічених смислів, що залишились у спадок від дискурсивних практик минулого і закріплених у мові у вигляді мисленнєвих стереотипів, мовних кліше. Деконструктивізм загалом виявляє менталістську методологічну зорієнтованість. Так П. де Ман, найвизначніший представник американського деконструктивізму, робить висновок про іманентну відносність будь-якого літературного і критичного тексту і на цій підставі відстоює принцип суб’єктивної інтерпретації літературного твору. Деконструктивістські дослідження є принципово порівняльними, оскільки працюють з широкою культурологічною перспективою. Показовими є, зокрема, роботи Дж.Міллера "Художня література і повторення: сім англійських романів”, "Мовний момент: від Вордсворда до Стівенса” та ін.

Очевидно, що компаративістські моделі останніх десятиліть тяжіють до виходу на не лише міжлітературні, а й міжкультурні та міждисциплінарні зіставлення. Літературознавча компаративістика, особливо у її американському варіанті плавно переходить у т.зв. "культурні студії”, що значно розширює об’єкт дослідження.

Розглянувши основні літературознавчі теорії, на яких базуються порівняльні дослідження, та оцінивши їх з методологічного погляду, можемо тепер повернутися до питань власне внутрідисциплінарних, по-новому поставившись до з’ясування предмету, мети компаративістики та її місця в системі літературознавчих наук. Зрозуміло, що порівняльне літературознавство є напрямком літературознавчих досліджень, предмет і мета яких варіюється в залежності від методологічної позиції дослідника. Так, універсалістські претензії марксистської компаративістики встановити закономірності розвитку світового літературного процесу, перейшовши від дослідження однієї національної літератури до літератури світової виявляються безпідставними для, скажімо представників рецептивної естетики, для яких такого поняття як всесвітня література об’ективно, тобто поза сприймаючою свідомістю не існує. Аналогічно критикується, скажімо, архетипна критика з позицій марксизму як така, що не цікавиться реальним, живим історико-літературним процесом, тоді як для архетипної критики література не має нічого спільного з реальною дійсністю, вона не є її відображенням, як вважають марксисти, а обертається у своїх власних межах, шукаючи джерел в собі самій.

Так окреслюється предмет порівняльних досліджень в кожній з моделей компаративістики: в позитивістському порівняльному літературознавстві предметом досліджень стають з одного боку типологічні збіги в розвитку різних літератур, а з другого — літературні впливи запозичення та міжлітературні контакти; в марксистському — взаємоз’взки і взаємодія національних літератур; для формалістів — формальні аспекти літератури: жанри, форми, сюжети, прийоми; в архетипній моделі компаративістики — теми, топоси, атхетипи, міфи; в структуралістській моделі — структури, правила побудови як однонаціональних, так і різнонаціональних текстів; у рецептивній моделі — простежити рух читацького сприймання літературних творів в історії і т.д.

На завершення можна висунути тезу, що порівняльні дослідженні творяться якраз на перетині таких чинників, як методологічна позиція дослідника, літературознавча методологія, наукова теорія, одиниці історико-літературного процесу та аспекти літературного твору:

Методологічна позиція

Літературознавча методологія

Наукова теорія

Одиниці історико-літературного процесу

Аспекти літературного твору

  1. метафізична
  2. індивідуалістська
  3. феноменалістська
  4. функціоналістська
  1. позитивізм
  2. марксизм
  3. структуралізм
  4. постструктуралізм
  1. семіотика
  2. структуралістська поетика
  3. рецептивна естетика
  4. наратологія
  5. архетипна критика
  6. фемінізм
  1. літературний твір
  2. стиль
  3. течія
  4. напрямок
  5. національна література
  6. всесвітня література
  1. ідеї
  2. теми
  3. мотив
  4. сюжети
  5. жанри
  6. форми
  7. топоси

Література:

  1. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. – М.: Высшая школа, 1989.–
  2. 406 с.
  3. Горский И.К. Об отличии литературной компаративистики от сравнительно-исторического литературоведения
  4. //Контекст-1990. Литературно-теоретические исследования. — М.: Наука, 1990. — С. 141-160.
  5. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення /Пер. М.Зубрицької //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ столоття. – Львів, 1996. – С. 261-277.
  6. Лещак О.В. Языковая деятельность. Основы функциональной методологии лингвистики. — Тернополь:
  7. Підручники & посібники, 1996. — 445 с.
  8. Неупокоева И.Г. Проблемы взаимодействия современных литератур (три очерка
  9. ). — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1963. 246 с.
  10. Тэн И. История английской литературы. Введение /Пер. с франц. И.К.Стаф //Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ веков. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Изд-во Моск-го ун-та
  11. , 1987. – С. 72-94.
  12. Юнг. К.-Г. Об отношении аналитической психологии к поэтико-художественному творчеству /Пер
  13. . снем. В.В.Бибихина // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ веков. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Изд-во Моск-го ун-та, 1987. – С. 214-231.
  14. Фрай Н. Анатомия критики /Пер. с англ. А.С.Козлова и В.Т.Олейника //
  15. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ веков. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Изд-во Моск-го ун-та, 1987. – С. 232-263.
  16. Якобсон Р. Лінгвістика і поетика //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. — Львів, 1996. — С. 357-377.
  17. Antologia zagranicznej komparatystyki literackiej /Pod redakcj
  18. ą H.Janaszek-Ivanićkovej. – Warszawa, 1997. – 328 s.
  19. Clements R.J. Comparative literature as academic discipline. A Statement of Principles, Praxis, Standards. — New York: The Modern Language Association of America, 1978. —
  20. Comparative literature. Matter and Method /Edited with Introductions by A.Owen Aldridge. — Urbana-Chicago-London: University of Illinois Press, 1969 — 334 p.
  21. Comparative literature. Method and Perspective /Edited by Newton P. Stallknecht and Horst Frenz. — Carbondale: Southern Illinois University Press, 1961. — 317 p.
  22. Guillen Claudio. The Challenge of Comparative Literature. — Cambridge, Massachusetts, and London, 1993.
  23. Jost Francois. Introduction to Comparative Literature. – Indianapolis and New York, 1974. – 349 p.
  24. Wellek Rene. The Crisis of Comparative Literature //Concept of Criticism. — New Haven: Yale University Press, 1964. — 408 p.
  25. Zepetnek S.T. Comparative literature. Theory, Method, Application. — Amsterdam and Atlanta, 1998. — 299 p.


Источник: http://word-and-time.iatp.org.ua/summary/2002_03.html
Категория: СТАТТІ | Добавил: papusha (03.02.2008)
Просмотров: 23555 | Комментарии: 7 | Рейтинг: 4.0/4 |
Всего комментариев: 7
7  
л, Обедать и ужинать нужно в то самое время, в которое вы привыкли это делать, а встречать Новый год – именно с тем, что приятно, но не обременительноВ случае проведения двух разгрузочных дней подряд сначала следует остановить свой выбор на мясном разгрузочном дне, а затем на овощном

6  
I initiate best chore http://www.brandgenericdrugs-pillstabletsshipping.com/?info=propecia&offer=202 i recommend

5  
Hello!
Happy New Year!
Health, luck and love!

4  
dodge truck campers 51 plymouth lowrider lease car information car front bumper cover bath england car

3  
The difference between them and what we're about to do here is that adjustment layers automatically include a layer mask with them. Click OK, then change the layer blend mode to Soft Light to hide the gray and keep the edgy, detailed look.

2  
[url

1  
Цікавий екскурс ів історію компаративістських досліджень... А який підхід Вам особисто ближче?

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017