Категории каталога

СТАТТІ [14]
MODUS ORIENTALIS [16]
Індійська література в рецепції Івана Франка: Монографія. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 198 с.
РЕЦЕНЗІЇ [3]

Форма входа




Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Понеділок, 21.08.2017, 08:28
Приветствую Вас Гість | RSS
Домашня сторінка Ігоря Папуші
Главная | Регистрация | Вход
Публікації


Главная » Статьи » MODUS ORIENTALIS

ІІ. ІНДІЙСЬКИЙ ТЕКСТ (4)
"Панчатантра" у наукових студіях. Ряд трансформацій індійської літератури в творчій спадщині I.Франка не обмежується лише епічною поезією, а в ключає й прозові тексти, серед яких — санскритська обрамлена повість "Панчатантра". Дев'ять сюжетів давньоіндійського твору письменник переробив (адаптував) для дітей у збірці казок "Коли ще звірі говорили" (1903), а деякі віршовані елементи повісті стали безпосередніми джерелами окремих строф "Мого Iзмарагду" (1897).

Використовував "Панчатантру" I.Франко й у своїх наукових студіях. Так, у статті "Тополя" Шевченка" (1890) Франко, з'ясовуючи питання еволюції процесу поетичної творчості, діалектики традиційного та індивідуального при написанні національних епопей та укладанні народних збірників, у числі останніх називає і "Панчатантру" як одну із "скарбівень старих традицій" . В огляді "Болгарські праці М.Драгоманова" (1891) письменник, вказуючи на труднощі у встановленні хронології творів індійської літератури, констатує, що з'ясування часу створення "Панчатантри" ускладнюється тим, що "оригінал твору давно затратився, а дійшли до нас тільки пізні і дуже змінені його редакції, так що оригінал приходиться відтворювати по давнім перекладам перським, арабським, жидівським, монгольським і т.ін." . У "Притчі про сліпця і хромця (причинок до історії літературних взаємин старої Русі)" (1906), досліджуючи літературну історію притчі, Франко один із варіантів аналізованого твору віднаходить у п'ятій книзі "Панчатантри", що містить мотив співпраці сліпого і горбатого . Письменник згадує "Панчатантру" у своїх викладах з історії української літератури. Так, у "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р." Франко вважає, що в "князівській добі був доконаний... із грецького переклад відомої індійської збірки казок "Панчатантри", що через Персію і Арабію дійшли до греків, і була в Х віці перекладена Сетою на грецьку мову під заголовком "Стефаніт і Iхнілат" . Подібну думку про поширення "Панчатантри", цього "витвору орієнтальних фантазій", знаходимо і в його "Iсторії української літератури" .

Наша мета. З'ясуємо характер трансформації індійського матеріалу у збірці казок I.Франка для дітей "Коли ще звірі говорили", а саме: порівняємо відповідність сюжетів, поетику характеротворення, системи образів, мораль, а також встановимо відповідність Франкових переробок українській казковій традиції, залучивши до аналізу матеріал українських народних казок. Це завдання випливає з авторської інтенції Франка, метою якого було "віддати якомога найліпше тон і спосіб вислову найкращих казок, записаних з уст нашого народу" . Порівняльний аналіз сюжетних ліній творів допоможе відтінити Франкові нашарування ("взори") на індійський сюжет, що дозволить побачити український колорит, привнесений у поетику казки.

Iз 20 казок збірки "Коли ще звірі говорили" п'ять творів мають своїм джерелом вибрані оповідання з "Панчатантри". У передмові до збірки Франко вказав джерела своїх переробок, зазначивши два видання тексту повісті: Т.Бенфея та Л.Фрітце . Хоча казки Франкової збірки сюжетно і не пов'язані між собою, однак джерела частини з них, тобто оповідання "Панчатантри", певним чином організовані. Отож для кращого з'ясування характеру трансформації казкового матеріалу у збірці Франка нагадаємо жанрові особливості "Панчатантри".

Жанр. "Панчатантра" належить до жанру санскритської обрамленої повісті. Оповідь у ній розділена на п'ять частин, кожна з яких складається з головної сюжетної лінії та пов'язаних з нею вставних історій. Рамкова побудова твору зумовила те, що смисловий акцент змістився на вставні оповідання, а рамка формалізувалась. Специфічною рисою обрамленої повісті є змішування різнорідних оповідань, які поєднують у собі ознаки казки, байки, легенди, новели та анекдота . Афористичні вірші поєднуються з розповідною прозою. В оповіданнях "Панчатантри" не проводиться якоїсь конкретної послідовної моральної доктрини чи філософії. Їхня мораль повністю принагідна та ситуативна . Iз п'яти перероблених Франком казок чотири належать до першої книги "Панчатантри", а одна — до третьої (власне, є переробкою усієї третьої книги). Отже, предметом нашої уваги будуть оповідання першої та третьої книг "Панчатантри" у порівнянні їх з відомими казками Франка. Розглянемо місце джерел Франкових переробок у сюжетно-композиційній структурі першої книги "Панчатантри" — "Втрата дружби".

Рамка: в основній сюжетній лінії йдеться про дружбу вола Сандживаки, що пораненим був залишений на березі річки Ямуни, та лева Пінгалаки. Дружба виникла завдяки хитрості шакалів Даманаки і Каратаки і була зруйнована заздрісним Даманакою. Ця історія перебивається цілим рядом вставних оповідань, які передаються різними персонажами в ході розгортання сюжету як ілюстрації тих чи інших сентенцій:

— історія про мавпу, що загинула від надмірної цікавості;
— історія про шакала і бубен;
— історія про багатого купця і підмітайла;
— історія про подвижника Девашармана та злодія Ашадгабгуті;
— історія про ткача, що одружився на царівні;
— історія про пару ворон та чорну змію (кн.1, оп.6-7). Перероблена Франком під назвою
"Ворона і Гадюка" (Х казка збірки "Коли ще звірі говорили");
— історія про лева Бгасураку, якого обдурив заєць (кн.1, оп.8). Перероблена Франком під
назвою "Заєць і Медвідь" (IX казка збірки);
— історія про блощицю і вошу;
— історія про шакала Чандараву (кн.I, оп.10). Перероблена Франком під назвою
"Фарбований Лис" (XVII казка збірки);
— історія про лева, ворона і верблюда;
— історія про пару тітібг та Океан (кн.1, оп.12-15), перервана вставками ще трьох історій.
Перероблена Франком під назвою "Байка про байку" (XX казка збірки);
— історія про хитрого шакала Чатураку;
— історія про пташку Сучімукгу та оскаженілих мавп;
— історія про мавпу, що знищила гніздо горобця;
— історія про праведного та неправедного приятелів;
— історія про чапель, змію та рака;
— історія про купця та залізні ваги;
— історія про те, як злодій врятував брахманів від смерті.

"Ворона і Гадюка". Казка з аналогічним сюжетом ("Ворона і Гадина" порівняльний покажчик сюжетів №243 F* [198]) була записана в 1913р. на Гуцульщині . Порівняємо сюжетні схеми Франкової казки з 6-7 оповіданнями першої книги "Панчатантри".

"П а н ч а т а н т р а":
"В о р о н а і Г а д ю к а":
1. На смоковниці звила
собі гніздо пара ворон і
висиділа яйця.
1. На вербі звила собі
гніздо Ворона і висиділа
вороненят.
2. До гнізда занадилася
чорна змія.
2. Чорна Гадюка з'їдає
вороненят.
3. Ворони звертаються
за порадою до приятеля
шакала.
3. Ворона питає ради в
куми Лисички.
4. Шакал радить вбити
змію: викрасти в якогось
багатія дорогу річ і
вкинути її у зміїне дупло.
4. Лисичка радить
вдатися до хитрощів:
викрасти у царської
доньки, що ходить на
річку купатися, золотий
ланцюжок і вкинути його
у зміїне дупло.
5. Ворона викрадає у
царських жінок
діамантову нитку.
5. Ворона викрадає у
царівни золотий
ланцюжок.
6. Євнухи помітили
пропажу і кинулися
навздогін.
6. Царські слуги
кинулися за Вороною.
7. Ворона кидає
діамантову нитку у
дупло.
7. Подібне.
8. Слуги убили змію і
відібрали нитку.
8. Подібне.
9. Ворони зажили
щасливо.
9. Ворона зраділа і
почала жити спокійно.

Бачимо, що основні сюжетні вузли обох творів накладаються: (смоковниця / верба) * (ворони / Ворона) * (яйця / вороненята) * (змія / Гадюка) * (шакал / Лисиця) * (нитка / ланцюжок) * вбивство.

Фабула сюжету оригіналу суха, навіть схематична, позначена майже цілковитою відсутністю художніх засобів за винятком, можливо, епітетів ("раскидистая смоковница", "чёрная змея"), які близькі до простих означень. Характери не окреслені (змію один раз названо "злодейкой"), про їхні риси читач дізнається лише з їх учинків. Натомість у Франка образи випуклі, об'ємні. Так, Ворона зображена матір'ю, що впала в розпач від втрати своїх дітей. Ії біль посилюється, бо вона "не надіялась ніякого лиха" , кладучи гніздо. Майже фізично відчуваємо втрату ворони- матері, коли читаємо, що "гадюка в норі хрупала її дитятко" . Основою творення характерів у Франка стала поетика української казки. Замість індійського шакала в тексті виступає лисичка, що названа "кумонькою" і радить "на хитрощі вдатися". Цікаво, що М.Грушевський в "Iсторії української літератури", згадуючи про індійські запозичення в українському тваринному епосі, вказує, що Лис, який заступив Шакала індійського циклу, не в усіх українських казках має визначальною рисою хитрість. Згадуючи казку про вовка, що просив лисичку підвезти його на саночках, які вона зробила для себе , Грушевський зазначає, що цей образ тут "не дуже підходить під звичайну характеристику, з якою лис виступає в байках західного циклу, де він став типовим хитруном" . На думку історика, казка з таким потрактуванням образу Лиса свідчить про оригінальність і давність цього сюжету.

Оповідання "Панчатантри" об'єднують у собі, як уже зазначалося, риси казки, байки, новели, легенди та анектода, однак схематизм фабули, певний алегоризм образів, сформульованість (і кодифікація) моралі — все це визначає сприймання "Панчатантри" не як повісті, а як збірки байок. Хоча твори Франкової збірки названі казками, вони, як і історії "Панчатантри", також виявляють певний жанровий синкретизм, поєднуючи окремі ознаки народної казки, літературної казки, байки та новели.

За власним визначенням Франка, "казка є оповідання, в якім дійсність перемішана з чудесним елементом, так що цілість являється свобідним виплодом фантазії без ніякої побічної, церковноморалізуючої цілі"; а "байки... є короткі оповідання звичайно морального або загалом дидактичного змісту, в яких героями являються звірі, або інші неодушевлені речі" . У світлі таких означень яскраві прикмети байки (малий обсяг, мораль) притаманні лише одному творові збірки — грецькій за походженням казці "Вовк війтом" . Якщо ж ознакою байки вважати ще й моральний алегоризм, то інші твори збірки мають цю рису. Так, наприклад, у казці про ворону і гадюку індійська пара ворон замінена Франком однією Вороною-матір'ю, що також сприяє увиразненню та алегоризації цього образу. Загалом можна вважати справедливим твердження Я.В.Закревської про те, що риси байки і казки "у Франка переплітаються з більшим або меншим виявленням, виступаючи під загальною назвою казки" .

"Заєць і Медвідь". Ця казка текстуально перегукується з народною казкою "Як Заєць ошукав Ведмедя" , та близька до народної казки "Як Лев утонув в колодязі" . <...>

C
южетна схема казок тотожна. У "Панчатантрі" індійську реальність розкривають: власні назви (Бгасурака), назви тварин (газелі, буйволи, плямисті олені), східні форми звертань ("О почтенные", "О повелитель"). Франкова казка позначена виразним українським колоритом: в її тексті спостерігаємо кілька рис, які, по-перше, відсутні в оригіналі, а, по-друге, притаманні українському національному характерові (зокрема галичанина кін. ХIХ ст.). До них належить насамперед господарність, економність (коли Медвідь роздирає лісових звірів без потреби, оповідач висловлює думку: "Адже так і року не мине, а в цілім лісі душі живої не лишиться, коли Бурмило буде так господарювати" ), далі — колективне вирішення питань (звірі запропонували Медведеві взаємовигідну угоду, прийнявши її "рада в раду" ); демократизм (звірі кидають жереб, щоб визначити кому іти до Медведя на обід; посилають до Бурмила "депутацію"); сімейність (перед смертю Заяць іде попрощатись з жінкою і дітьми); завбачливість (коли Медвідь скочив у колодязь, Заєць "глядів, поки звірячий ворог зовсім не залиється" ). У "Панчатантрі": "тут-то и пришел ему конец" .

Український колорит казки простежується і на рівні лексики та фразеології. Наприклад: "такий дужий та лютий, що не приведи господи" ; "не суди боже" ; "аж лісом луна йде" ; "злість підступили під серце" ; "клястися буком і берестом" ; "голоду намлітися" та ін. Відповідно до поетики української народної казки, у Франка трансформується і система образів оригіналу. Так, Лев індійської казки стає Медведем. Хоча образ Лева інколи зустрічається в українських казках ("Звірі під пануванням Лева", "Хворий Лев" ), він, безперечно, належить до пізніших запозичень . Крім того, Ведмідь — персонаж, що зустрічається значно частіше. Неважко помітити, що Лев і Ведмідь — образи до певної міри взаємозамінні. Iснують аналогічні сюжети з цими головними типами ("Лев та комарі", "Бджоли і Ведмідь"; "Лев і Мишеня" та "Як білочка допомогла Ведмедеві"; "Як Лев утонув в колодязі" та "Як заєць ошукав Ведмедя"). Але для втілення образу поміщика-дідича, який створив Франко, звичайно, краще підходив Ведмідь, ніж Лев, що закріпив за собою репутацію "царя", а не власника, "дідича". Згідно з традиційними уявленнями, зазнав трансформації і характер Заяця, що в "Панчатантрі" виступає не боязким, як це ми бачимо в переважній більшості українських казок, а винахідливим. Була можливість або замінити Заяця на Лисицю (як у народній казці "Звіри під пануванням Лева" ), або ж надати йому традиційних рис. Франко пішов другим шляхом. Так, коли Зайцеві випадає "льос" іти до Медведя на обід, то "перелякався бідний Заєць так, що не суди боже, та що було робити?" . У "Панчатантрі" цей момент відсутній. Або: перед Медведем "затремтів Заєць, почувши медвежий крик і люті медвежі слова" . В оригіналі ж Заяць хитро "застыл в неподвижности" . Бажаючи переконатись у тому, що Медвідь дійсно загинув, тобто остаточно позбавити себе страху, Заяць "стояв при цямрині і глядів, поки звірячий ворог зовсім не залиється".

"Фарбований Лис" Франка виріс з твору, оригінал якого займає ледве сторінку друку. Франко розгорнув його у захоплююче оповідання про Лиса Микиту, яке стало чи не найпопулярнішою дитячою казкою з усієї казкової спадщини письменника. Якщо відкинути етнографічні умовності казок, то можна твердити, що десяте оповідання першої книги "Панчатантри" та "Фарбований Лис" співвідносяться як фабула і сюжет. <...>

Саме на прикладі "Фарбованого лиса" увиразнюється в тваринному епосі I.Франка синтез рис трьох різних жанрів: народної казки, літературної казки та новели. Не останню роль у цьому синкретизмі відіграв оригінал. Крім того, у "Фарбованому лисі" поряд з трансфорацією художньої системи спостерігається і трансформація жанру: байки в літературну казку. Зачин "Фарбованого лиса", як і більшості казок Франкової збірки, традиційний:"Жив собі в однім лісі Лис Микита" . Такою ж є і кінцівка: приказка, яка формулюється за історією і яка часто функціонує самостійно, містячи лише натяк на текст, складовим елементом якого вона колись, можливо, була (напр., "Лиса вбили, курам радість" ). Це досить поширене явище в українській казці ("Не впусти рака з рота" ; "Вовк і Лисиця" ; "Казка про чоловіка та Данила Бурмила" ). За зразком (схемою) народної Франко складає і свою приказку, використовуючи матеріал переробленої казки: "Я на нім пізнався, як на фарбованім лисі" . Мова тексту казки відзначається частим вживанням коротких односкладових окличних речень ("Але що діяти!"; "Господи, яке страхіття"); слів-речень ("Чудо!"; "Ого!"); популярних фразеологізованих порівнянь ("мов муха в окропі"; "як у бога за дверима").


У творі також відтворені народні вірування. Так, наприклад, Лис, прокинувшись вранці, "сплюнув тричі в той бік, де була йому така немила пригода" , а коли Вовк, побачивши синього лиса, налякався, "малпа Фрузя вистригла йому три жміньки волосся з-поміж очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся" . Названі ознаки зближують "Фарбованого лиса" із зразками народної казки, але усі ці риси відходять на другий план на тлі авторського стилю, що домінує у творі. У Франковій казці, на відміну від народної, бачимо широке коло художньо-виражальних засобів: епітетів, порівнянь, усталених виразів, характерних саме для мови творів I.Франка. Наприклад, стрільці лисові "не могли доїхати кінця", бо Лис "кпив собі з них"; синього лиса ще не було, "відколи світ світом і ліс лісом"; звірі надіються прожити з царем Лисом "віки вічисті"; звірам "мов полуда з очей спала" та ін. Широко вживає Франко у казці пейзажні описи та психологічні мотивації, чого майже не зустрічається в народних казках . Ось картина базару у торговий день: "А на вулиці і на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, жиди шваркочуть, селяни гойкають..." . А ось мотивація дій Микити: "Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер у такім строї, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого" .

Цікавою особливістю "Фарбованого Лиса" є те, що текст казки фіксує і сугестує читачам оповідну інтонацію, хоча текстуальний оповідач, несучи в собі і традицію, і набуту освіту, виступає не простим транслятором, а індивідуальністю. Для досягнення цього ефекту Франко використовує такі прийоми, як звертання до адресата і авторський коментар ("Бачите, в тім домі жив маляр, що малював покої, паркани та садові лавки. Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану і відразу розробив собі цілу діжку фарби й поставив її в куті на подвір'ї, щоб мав на завтра готову" ); прийом референції ("Чи пізно, чи рано встав він на другий день, сього вже в книгах не записано" ); Лис регулярно називається "моїм", "нашим", що теж індивідуалізує оповідача.

Народна казка оперує переважно простими або складними неускладненими реченнями, Франковій же казці властивий складний синтаксис, наприклад: "Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, всього в колючках та ґудзах і таким здоровенним, мов з міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку, а отямившись, як не пішов удирати — ледве хлипає!" . У десятому оповіданні першої книги "Панчатантри" є риси байки. Iсторія подана як ілюстрація сентенції:

Кто знается лишь с чужаками,
и ближних отверг, неразумье
являет: он будет растерзан,
подобно царю Какудруме .

Образ шакала в індійській байці алегоричний, оскільки втілює риси людини, яка відрікається від своїх родичів. З цього приводу Я.В.Закревська пише: "У казці "Фарбований лис", що є переробкою індійської казки, неглибоку мораль, яка зводилась до того, що хто відвертається від своїх найближчих друзів, а чужих робить своїми, то наражує себе на смерть подібно Синьому Шакалу, Франко змінює на більш повчальну і соціально значиму, показуючи, які сумнівні і нетривкі царська ласка і царське становище" . На наш погляд, без урахування жанру "Панчатантри", до якої аналізовані казки та байки входять як складові частини, будь-які судження про "глибини" моралі вразливі. Адже "Панчатантра", ця обрамлена повість, ніколи не була в основній своїй оповіді націлена на подання "глибокої моралі". Ії головна мета — розважити читача та дати йому поради з тих чи інших питань. Крім того, "Фарбований лис" є не байкою, а літературною казкою, котра, якщо згадати уже цитоване визначення Франка, не має на меті моралізування, оскільки є "свобідним виплодом фантазії".

З Франкової казки випливає висновок не про те, що "царське становище нетривке", а що не потрібно надто пишатися і хвалитися своїми здібностями (пам'ятаймо, що перед нами казка для дітей), бо за прорахунки суворо карають. Прямого причинно-наслідкового зв'язку між провиною і покаранням ні в індійському, ні у Франковому текстах немає. У "Панчатантрі" шакал провинився ще задовго до того, як зневажив своїх колишніх друзів, таких, як він сам, шакалів, коли вирішив ошукати лісову громаду, що і стало безпосередньою причиною його смерті. За те ж саме загинув і Лис Микита, але народна уява і мораль ідуть далі, вловлюючи і зводячи докупи, здавалося б, віддалені, але насправді морально пов'язані явища. I зневага друзів та ошуканство Чандарави, і пихатість та брехливість Лиса Микити — лише окремі прояви їх натури, здатної й на інші ганебні вчинки. Звідси — і ця метафізика народної моралі: злодій карається не за окремий злочин, а за низьку свідомість. Отже, як бачимо, висновок з Франкової казки принципово не відрізняється від моралі індійської байки про шакала.

Відмінність між індійським та Франковим творами полягає, як уже зазначалось, у жанрі. Байка з її несподіваною розв'язкою та алегоризмом образів, збагатившись у переробці рисами авторського стилю, трансформувалась в літературну казку, набувши новелістичних рис. Адже у ній є головна ознака новели — несподіване закінчення. Несподіване не тільки тому, що царя (нехай і лже-царя) раптом убивають, а й тому, що Лис, названий на початку "хитрим- прехитрим" , раптом потрапляє у халепу, що в українських казках трапляється дуже рідко.

"Байка про байку".

<...> Франкова переробка набула чітких ознак кумулятивної казки із ланцюжковим поєднанням композиційних елементів. Композиція індійської байки теж цікава. Як вказував ще О.О.Потебня, у ній відсутня "єдність дії" . Твір розпадається на дві частини. У першій, де Океан викрадає яйця самки тітібги, проводиться думка, що боротися зі стихією неможливо. У другій — доводиться, що слабший може боротися з сильнішим і перемагати його. Потебня, поділивши усяку байку на дві частини (підмет, те, що складне, незрозуміле, потребує пояснення, і присудок — відповідь на питання, пояснення підмета), приходить до висновку, що байка про тітібгу суперечлива, але не за змістом, а за логікою побудови байки як жанру. Перша половина твору, як ілюстрація певного підмета, семантично тотожна з випадками, де доводиться, що боротися зі стихіями неможливо, друга ж половина тексту є ілюстрацією протилежної тези. Франко у своїй байці позбувся цієї логічної вади, і його твір характеризується єдністю дії: політично забарвлена теза підмета ("є такі люди, що їх коле в очі те, що ми є на світі, раді би, щоб нас не було, і добирають усяких способів, аби скасувати нас. Але вони все пригадують мені ту Синицю, що збиралася спалити море" ) потребувала недвозначного присудка, і письменник обирає першу (неміфологічну) частину індійської байки для його реалізації.

"Ворони і Сови". Якщо на прикладі розбору попередніх чотирьох казок ми мали можливість простежити характер трансформації окремого твору, то на прикладі "Ворон і Сов" маємо нагоду побачити особливості переробки цілої книги (третьої книги "Панчатантри"). Розглянемо це спочатку на рівні композиції. <...>

Із тринадцяти вставних історій оригіналу, що вклинюються в основний сюжет історії боротьби ворон і сов, письменник залишив тільки чотири (історія про слонів і зайців (III); історія про горобця і костогриза (IV); історія про трьох круків і яструба (V); історія про Лисичку та Леопарда), ввівши натомість дві власні історії (про ворон (VII), та про родичів Пугукала (IХ)). У передмові до збірки Франко з приводу "Ворон і Сов" писав: "Се переповідка, хоч і значно скорочена, цілої третьої книги індійської "Панчатантри", що дає поняття про те, як посплітанні були казки в Iндії і підладжені для морального навчання" . Письменник мав на увазі своєрідність побудови "Панчатантри" як обрамленої повісті. Як відомо у композиції "Панчатантри" можна виділити три основні структурні елементи: рамку з головним сюжетом, вставні історії та віршовані вставки. У казці Франка "Ворони і Сови" можна вирізнити такі ж елементи. Гадаємо, в цьому випадку доречніше говорити про трансформацію у Франка не конкретного елемента структури тексту, а самого принципу нанизаної побудови. Розглянемо це питання докладніше.

В усіх книгах "Панчатантри" окремі історії долучаються до основної оповіді за допомогою одного і того ж композиційного прийому: оповіданню передує невеликий вірш, що містить натяк на подальшу історію . Той самий вірш і завершує твір. Така строфа, що обрамлює оповідання, називається "охоплюючою" (kathasamgraha). Наприклад, уже відома нам історія про Зайця та Лева починається віршем:

Разумный, хотя он и мал,
победы над сильным добьется.
Так заяц сумел утопить
владыку лесного в колодце .

Ці слова, сказані шакалом Даманакою, зацікавлюють Каратаку, і він просить товариша пояснити вірш. Даманака розповідає казку про Лева Бгасураку, закінчуючи свою історію, ніби підсумовуючи, тими ж рядками.

Подібний принцип введення казок в основний сюжет діє і в Франкових "Воронах та Совах", хоча і з деякими відмінностями. Замість віршованої проводиться прозова аргументація, натяк на наступну історію. Так, наприклад, в кінці першої частини казки Каркайло, перш ніж розповісти громаді про причини війни ворон та сов, запитує: "Ви, мабуть, думаєте, що ті сови так собі, з доброго дива, розпочали з нами війну? Ой ні, се у них здавна, з дідів-прадідів такий звичай і така установа. А знаєте чому?" . Оскільки ця фраза не кодифікована (не зафіксована як вірш чи приповідка раз і назавжди, типу народного "Бери вовка в плуг, а він дивиться в луг" ), то і в кінці розказаної Каркайлом історії вона не повторюється. Хоча це не загальне правило для Франкової казки: у третій частині, де йдеться про те, як зайці вигнали слонів зі своїх володінь, прийом "охоплюючого вірша" (речення) зберігається. Перед тим, як розповісти історію, Ворона говорить: "Не раз саме ім'я міцного заступника може відвернути від нас лихо" . Наприкінці оповідання ця фраза, набувши, як бачимо, універсального значення приказки, повторюється, підводячи, як і в індійському оригіналі, підсумок сказаному.

Але вірші "Панчатантри" служать не лише приводом для введення в текст нових вставних епізодів. У віршах герої твору висловлюють різноманітні повчання та правила життєвої мудрості , адже чергування віршів і прози — це характерна риса побудови індійської розповідної літератури взагалі. Таку композицію мають "Брахмани" та "Упанішади", буддійські сутри і "Джатаки" . Частково відбився цей принцип і в "Воронах і Совах". Саме принцип, бо Франко не перекладав (за винятком одного випадку, який ми розглянемо пізніше) вірші оригіналу українською мовою, а використав арсенал української народної творчості (насамперед приказок та прислів'їв), іноді моделюючи за народним зразком власні рядки, відповідно до змісту описуваного епізоду. Так, тридцять строф "Панчатантри", які виголосив один із воронів, схиляючи свого царя до примирення з совами, і остання з яких звучить:

Безумно ли слабому биться
со вражеской ратью могучей?
Кто видел такое, чтоб с ветром
успешно поспорили тучи? .

Франко замінює короткою римованою приказкою:

З сильнішим не борися,
А радше покорися .

У Х частині казки, де Каркайло потрапляє у табір сов, зустрічаємо вірш:

Крук у сов'ячім гнізді —
Бути совам у біді .

У "Панчатантрі" ж цей епізод взагалі відсутній.

Єдиною власне текстуальною переробкою санскритського вірша є три строфи Х частини казки, які "муркоче" кіт, вдаючи з себе святого. У "Панчатантрі" десять строф, виголошених Котом- хитруном, є промовою про віру. Деякі мотиви та образи цього монологу у Франка збережені. Порівняймо:

П а н ч а т а н т р а:
Пусть эта вот заповедь веры
вам будет звездой путеводной:
Другим не чините такого,
что вам самому неугодно.
Не чини другому, що
тобі не мило.
Все зыбко: преходят
земные
багатства — и бренны
тела.
Бессмертна лишь смерть.
Так спешите,
вершите благие дела.
Кто время проводит в
тщете,
деяний благих не творит,
Подобен кузнечным
мехам:
он мертв, хоть и дышит на
вид.
Ни стыд не прикроет
собака
хвостом, ни убъет
комара.
На что он? - На что и
ученость
без веры? Одна мишура.
Як хвіст не криє пса від
мух і від
сльоти,
Так мудрість без
пожитку є сама
без чесноти.
Веры лишенные сходны
с птичьим пометом, с
половой.
Или с москитами: проку
нету от них никакого.
Что масла и сливок
вкуснее?
что слаще плодов
наливных
и краше соцветий?
Однако
кто веру сменяет на
них?
Суть веры: другим
помогайте
в беде, не чините
дурного, -
Тогда обретете
спасенье, -
и знать вам не надо
иного.

Ф р а н к о:
Над сто добрих слів
вартніше одно добре
діло.
Вартніший овес, ніж
солома вівсяна,
Від молока вартніша
сметана,
Вартніший плід, аніж
гіляка та,
А від життя вартніша
чеснота.
До досконалості приводять
три дороги:
Для бідних не щади підмоги,
Для добрих май в душі
зичливість
Для всіх — же
справедливість.

Вплетення в сюжетну канву казки віршів, за якими, звичайно ж, стоять індійські впливи, не варто, однак, на наш погляд, розглядати виключно як наслідування (нехай навіть не текстуальні, а принципові) санскритського тексту. Пригадаймо багаті традиції української казки, де також нераз зустрічаємо прозу, перемішану з віршами, пісеньками та римованими приказками. Можна з цього приводу згадати і пісеньку Колобка ("Я по коробу метений..." ) і віршики Кози-дерези ("я Коза дереза, з-під боку луплена..." ) і лемент Півника, якого украла Лисичка ("Котику-братику! Несе мене лиска..." ) та багато інших.

Однак, не в усіх історіях казки "Ворони і Сови" бачимо сліди українізації індійського матеріалу. Підкреслено український колорит має лише епізод про Яструба та круків (до того ж разом із трансформацією системи образів спостерігаємо і перехід новели про брахмана і шахраїв у соціально-побутову казку). В історії про Воробця і Костогриза, що ходили на суд до Кота, помітні певні риси української реальності (назви рослин: тополя, просо; порівняння: "товстенький, як грудка масла"; фразеологізми: "забиратися власним коштом", "махати на зламану голову"; стійкі слвосполучення: "заклятий ворог", "щира, свята правда", вигуки в мові персонажів: "гей", "ге", "овва" та ін.). Iсторія про Лисичку та Леопарда національно нейтральна, тим більше, що Лев, який діє в індійській казці і є поширеним персонажем українського тваринного епосу, замінений Леопардом, тобто типом, значно екзотичнішим, ніж Лев. До того ж, Лева можна було замінити Ведмедем (як у казці "Заєць та Медвідь"), якби Франко мав намір українізувати цю історію. I вже зовсім позбавленим українських рис виглядає епізод про зайців та слонів, розказаний як підкреслено чужий ("було то не в нашім краю, а далеко, далеко в гарячих сторонах" ). Тому і власні назви, що зустрічаються в індійському тексті, Франко переклав майже буквально: Слон Чатурданта (той, що має чотири бивні) — Чотиризуб; заєць Ламбакарна (той, що має довгі вуха) — Довгослух; цар Чандра (Місяць) — Місяць.

Висновки. Санскритська обрамлена повість "Панчатантра" відіграла певну роль у творчості I.Франка: в наукових студіях письменника вона служила ілюстрацією тих чи інших літературних явищ, а у прозовій спадщині окремі її епізоди стали джерелом п'яти казок збірки "Коли ще звіри говорили". Тексти, перероблені Франком з "Панчатантри", постають як синтез трьох складових: індійського сюжету (включаючи принципи його побудови), поетики української народної казки та авторського стилю. У деяких творах, джерелом яких є "Панчатантра" ("Ворони і Сови"), є такі риси індійського оригіналу, як поєднання віршів та прози, прийом "охоплюючого вірша", композиційні принципи обрамлення та нанизуючої побудови. Особливості творення образів у казках підпорядковані традиційним уявленням про характери українського тваринного епосу (заєць — боягуз, лис — хитрий, ведмідь — хижий, недолугий). Риси авторського стилю найбільше помітні на рівні фразеології (вживання типо

Источник: http://papusha.at.ua
Категория: MODUS ORIENTALIS | Добавил: papusha (21.01.2008)
Просмотров: 10417 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 3.6/8 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017