Категории каталога

СТАТТІ [14]
MODUS ORIENTALIS [16]
Індійська література в рецепції Івана Франка: Монографія. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 198 с.
РЕЦЕНЗІЇ [3]

Форма входа




Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Неділя, 17.12.2017, 17:42
Приветствую Вас Гість | RSS
Домашня сторінка Ігоря Папуші
Главная | Регистрация | Вход
Публікації


Главная » Статьи » MODUS ORIENTALIS

І. ФРАНКО-ІНДОЛОГ (3)
Індійська література, величезна своїм об'ємом і безмірно важна для
історії духового розвою всього людства, недавно тільки зробилася
предметом систематичних дослідів європейських учених.
Іван Франко

Засади. Жодній іншій національній літературі світу Франко не надавав такого унікального значення для розвитку культури усього людства, як індійській.

Iндійська література, за Франком, — це не тільки одна з "найдавніших і найбагатших скарбівень людського духу і людської цивілізації" , а й джерело більшості фольклорних та літературних тем, сюжетів, мотивів та жанрів. Родовід оповідання, новели та притчі учений починав із буддійських джатак ; індійську легенду вважав однією із перлин всесвітньої літератури ; та загалом культуру Iндії порівнював з гігантським вулканом, виверження якого забарвило атмосферу усієї планети .

Зв'язки I.Франка з різними національними літературами, зокрема німецькою, польською, російською, уже були предметом наукових досліджень як в Україні, так і в діаспорі. Iндійська ж література в системі творчих зацікавлень I.Франка — тема до сьогодні ще не вичерпана. Отож, цікаво з'ясувати ступінь обізнаності I.Франка з індійською та індологічною літературою за такими параметрами: а) згадки про твори санскритського письменства чи посилання на ту чи іншу індологічну студію у наукових працях Франка; б) наявність книг в особистій бібліотеці ученого; в) художнє опрацювання матеріалу конкретного індійського тексту у поетичній творчості письменника.

Окремі питання історії індійської літератури висвітлювалися Франком у контекстах таких розвідок та статтей, як "Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман та його літературна історія" (1897), "Болгарські праці М.Драгоманова" (1892), "Пісня про правду і неправду" (1906), "Притча про сліпця і хромця", "Студії на полі карпаторуського письменства XVII-XVIIIв." та ін. Єдиною працею Франка, що присвячена виключно індійській літературі є його "Короткий нарис староіндійського (санскритського) письменства" (1910) (Далі використовуватимемо скорочення КНСП – І.П.). Розглянемо тематичну структуру КНСП, доповнюючи її елементами з інших праць письменника, встановимо джерела (наводячи текстуальні паралелі) КНСП та проаналізуємо увесь матеріал з точки зору сучасного стану розвитку індологічної науки. Гадаємо, що таким чином перед нами розкриється рецептивний аспект проблеми.

Специфіка вивчення індійської літератури. Тематично КНСП розпадається на кілька взаємопов'язаних частин, обсяг кожної з яких можна визначити у відсотках від загального об'єму: Вступ (13 рядків) — 4%; Веди (40 рядків) — 13%; Буддизм (40 рядків) — 13%; Епос (25 рядків) — 8%; Пурани (192 рядки) — 62%.

КНСП мав підкреслено утилітарні цілі, оскільки Франко задумував його не як самостійну працю, а як своєрідну передмову до своєї поеми "Цар і аскет". Цим пояснюється очевидна дисгармонія частин (пуранам, звідки письменник узяв сюжет для поеми, відведено найбільше місця) та "білі плями" у тексті, оскільки "нарис" далеко не повний.

Написання історії індійської літератури пов'язане, на думку Франка, з кількома важливими проблемами. Першою, вважає вчений, є проблема величезного обсягу індійського письменства та його недоступність для європейських дослідників, оскільки багато творів зберігається в рукописах, не призначених для широкого користування. Другою, на його думку, є проблема хронології: індійське письменство творилося протягом кількох тисячоліть і багатьма поколіннями, а тому процес остаточного оформлення окремого твору міг тривати століттями. I третьою є проблема авторства. У творах індійської літератури не тільки зосереджено здобутки багатьох поколінь, а й багатьох народів. Адже "власність літературна там не має ціни" . Звичайно, ця проблема є найцікавішою. М.Вінтерніц через 17 років після Франка у вступі до своєї "Geschichte der indischen Literatur" (1910) писав: "Для більшості творів найдавнішого періоду навіть імена авторів нам практично невідомі. Ці твори дійшли до нас як виплоди цілих родин, чи шкіл, чи чернечих громад. Iноді автором називається якийсь міфічний мудрець найдавніших часів. Коли ж, нарешті, ми доходимо до такого історичного періоду, коли можна мати справу із цілком визначеними, конкретними авторами, то виявляється, що ці останні позначаються, як правило, лише своїми "прізвищами", а з цими "прізвищами" історику індійської літератури так само важко розібратися, як, напевно, історику німецької літератури — з прізвищами Майер, Шульце чи Мюллер, якщо вони подаються без власних імен" .

Для Франка (не дослідника, а популяризатора індійської літератури) питання авторства стояло не так гостро, як для Вінтерніца, який мав обов'язок ідентифікувати тексти з їх автором. Франко не сумнівався, наприклад, в історичній реальності Калідаси, Сомадеви чи Кшемендри, не знаючи, що таких "калідас" могло бути десятки.

Принагідно зауважимо, що західний підхід до індійського письменства за схемою "автор-твір", коли історія літератури стає множиною комплексів "автор-твір", розкладених у часі і просторі, сьогодні дослідники визнають непродуктивним. Пропонується поняття "символічного авторства" . Воно суттєво відрізняється від поняття "міфічного авторства", що використовується для характеристики найдавнішого міфологічно-релігійного світогляду, та від поняття "конкретно-історичного авторства", характерного для пізніших часів. Символічне авторство протистоїть обидвом цим поняттям, оскільки традиційний індійський світогляд взагалі не робить різниці між міфологією та історією. Комплекс "символічного авторства" складається з таких елементів: а) ім'я; б) легенди навколо імені; в) множина текстів, об'єднаних певною якістю, єдиними змістовими властивостями . Отже, символічний автор — це певна роль, яку можуть виконувати різні люди у різний час, але у певному дусі.

Проблеми періодизації. Матеріал КНСП Франка викладено у хронологічній послідовності. Періодизація індійської літератури, за Франком, має такий вигляд:
I. Часи доісторичні (XXV ст. до н.е. — V ст. до н.е.):
1. Ведійський період.
2. Післяведійський період.
II. Часи історичні (V ст. до н.е. — VII ст.н.е.):
1. Епічний період.

Виклад у КНСП завершується Пуранами. Поза увагою залишилася лірична, драматична та дидактична поезія. Межею між доісторичними та історичними часами Франко вважав виникнення буддизму (V ст. до н.е.) .

Франко мав кілька варіантів періодизації історії індійської літератури: а) Мінаєва ; б) Вебера ; в) Шредера ; г) Ріда та д) Вінтерніца .

У найранішій з праць даного ряду "Akademische Vorlesungen uber indische Lіteraturgeschichte (1852) А.Вебера пропонується мовний підхід до датування пам'яток індійського письменства: література давньої Iндії поділяється на літературу, написану ведичним санскритом, і літературу, написану класичним санскритом. Тому відповідно виділяються: 1) період ведичної літератури; 2) період санскритської літератури . Послідовники Вебера, продовжуючи використовувати мовний принцип, виділяли три періоди: ведичний, епічний та класичний, з якими співвідноситься література на епічному, ведичному та класичному санскриті .

Л.Шредер у своєму ґрунтовному курсі лекцій "Indiens Literatur und Cultur in historischer Entwiklung" (1887) запропонував п'ять періодів історії індійської літератури:
1. Період Ріґведи і життя в Пенджабі (XX-XXI ст. до н.е.).
2. Період переселення до Ганги і роботи над Самхітами (XII-X ст. до н.е.).
3. Період прозових "Брахманів" (X-VIII ст. до н.е.).
4. Період ранніх "Брахманів", "Араньяків" та "Упанішад" (VIII-VI ст. до н.е.).
5. Період "Сутр" (VI-IV ст. до н.е.) .

Найближчою до Франкового поділу історії індійської літератури є класифікація I.П.Мінаєва, запропонована в праці "Очерк важнейших памятников санскритской литературы" (1880). Російський учений писав: "Можна, однак, розрізнити і тепер дві епохи в історії санскритської літератури і давньо-індійської історії: найдавнішу, яка передує появі буддизму і новітню — з року смерті Будди (534 до Р.Х.)" .

Проблема періодизації історії давньоіндійської літератури досі остаточно не вирішена. Питання ускладнюється цілковитою відсутністю у стародавніх індійців такої галузі знання, як історіографія. Учені брахмани залишили "періодизацію", але засновану не на принципі історизму (як на Заході), а на традиції, що розрізняла: 1) літературу шруті, тобто "одкровення", святе письмо, створене божою мудрістю і переказане провидцями-ріші; 2) літературу смріті, тобто "перекази", коментарі на шруті. Iншої періодизації стародавня Iндія не знала . Сьогодні загальноприйнятої періодизації індійської літератури в науці немає. Найбільш поширеним є поділ на два періоди – ведичний (XV ст. до н.е. — IV ст. до н.е.) та класичний (IV ст. до н.е. — XII ст. н.е.) . Ця схема відрізняється від Франкової лише датуванням. До найдавнішого, ведичного, періоду Франко зарахував чотири Веди: Ріґведу, "неоціненну з культурного, літературного і мовного погляду" , "Яджурведу", "якої характерною прикметою було змонополізування богопочитання через брамінську касту" , "Самаведу" та "Атхарваведу", що "характеризують... повстання касти войовників і королів, а нарешті верстви свобідного міщанства" .

Життя східноарійського племені у найдавнішу епоху та перехід від політеїзму до монотеїзму зображено у "Ріґведі". Подібні з Франковими думки про важливість цієї пам'ятки зустрічаємо у I.П.Мінаєва. Порівняймо:

Ф р а н к о: Ріґведа в своїй основній частині зробилася угольним каменем дальшого розвою індійської нації . I далі: Сей розвій пішов переважно релігійним шляхом і витворив касту брамінів, духовенства, що зробилася пануючою верствою народу .

М і н а є в: Эти собрания гимнов можна по справедливости считать краеугольным камнем всей позднейшей Индийской литературы . Собрание гимнов Ригведы для составления из них одной самхиты началось в то время, когда брахманы образовали уже одну влиятельную касту .

З текстами гімнів "Ріґведи" Франко був знайомий з двотомового німецького перекладу Германа Ґрасмана "Rig-Veda" (1877). За цим виданням поет переклав українською кілька строф. Гімни "Ріґведи" Франко вважав зразками релігійної поезії, тобто "піднесенням духу поза обсяг звичайних, буденних інтересів, поза котрими для первісного чоловіка починався обсяг божества" .

Створення "Ріґведи" Франко датує 2000 р. до н.е. . Хоча всі вчені визнають умовність конкретної дати і відзначають, що для створення такої великої пам'ятки потрібно було щонайменше кілька століть, більшість дослідників вважає, що "Ріґведа" створювалась у другій половині або в середині II тисячоліття до н.е. . До післяведичного періоду (перед VI ст. до н.е.) Франко зараховує тексти "Брахманів", "Араньяків" та "Упанішад".

Ф р а н к о: До передісторичного часу належить також другий, поведійський період староіндійської літератури, література так званих брахманів, араньяків і упанішадів, по-нашому сказати б, теології і філософії .

М і н а є в: Остальные части индийского священного писания озаглавлены общим именем брахмана, что можно передавать словом: богословие .

Буддійська література. Друга тематична частина КНСП присвячена буддизмові. Щоб бути методично послідовним, Франко мусив би або висвітлити буддійську літературу, написану санскритом ("Лалітавістару", творчість Ашвагхоші та Ар'яшури), або ж взагалі обминути цей пласт індійського письменства. Однак письменник переказує біографію Будди, веде мову про поширення буддизму в Азії та згадує про палійський канон ("Тіпітака"). Очевидно, пояснити це можна лише симпатією Франка до буддизму.

Коротко біографію Будди письменник виклав у статті "Хто такий "Лис Микита" і відки родом" (1902). Франко писав: "В самій Iндії ще на 500 літ перед Христом постав був чоловік з царського роду, що, покинувши панування, зробився пустинником, а далі вбогим жебраком і почав навчати людей милосердя, чесності і рівності та любові. Він учив, що людське життя — то тяжка проба для людської душі, то ненастанне горе; що всі земні втіхи і розкоші — то отрута для душі, бо горе тим тяжче болить по них; що одинокий спосіб увільнити себе від болів і клопотів земного життя — се зректися світу, його розкошів і радощів, зректися батька, матері, дому, родини, маєтку і жити в побожних думках і молитвах, працюючи лише стільки, щоб їсти, а їдячи стільки, щоб жити. Сього чоловіка прозвали Буддою, т.є. просвіченим і просвітителем..." .

Наука Будди (у її психологічному аспекті) викладена у вірші "Поклін тобі, Буддо." У монографії "Варлаам і Йоасаф, Старохристиянський духовний роман і його літературна історія" (1897) також зачіпаються окремі психологічні аспекти буддизму. Так, сенс відречення від розкошей цього світу у буддизмі полягає, за словами Франка, в тому, "щоб чоловік міг зовсім свобідно і вповні безжурно посвятитися пізнаванню і сповненню святого закону" . Смерть у буддизмі, вказує письменник, "являється як найбільший ворог, найбільше зло людського роду" . На відміну від християнства та індуїзму, де істина пізнається зі святого письма, у буддизмі, продовжує Франко, "царевич сам із себе, через просвітлення власного ума і серця доходить до пізнання правди і потім виявляє сю правду людям" .

У питанні про те, наскільки глибоко письменник знав буддизм, його філософію і літературу, сьогодні мусимо позбутися усякої гіпотетичності, вставши на ґрунт реальних фактів і свідчень. Франко писав: "Про Будду і його вчення маємо коротку та багату змістом статтю Леона Фера "Будда і буддизм", перекладену мною з французького і видруковану в "Житі і слові"... . У вказаній статті послідовно викладено буддійську доктрину: вчення про чотири арійські істини, концепцій сансари (переродження), карми (закону причинності), майї (ілюзорності буття), анатми (заперечення існування індивідуальної душі), кальпи (періодів існування Всесвіту) та марґи (шляху, що веде до нірвани) . У статті визначено різницю між Буддою і бодгісатвою. Про це Франко зазначав також у своєму "Варлаамі і Йоасафі": "Будда" значить "просвічений: той, що дійшов до цілковитої ясності; бодісатва — той, що ще добивається тої ясності (боді)" . Загалом Франко був знайомий із широким колом буддологічної літератури, на яку часто покликався у своїх наукових працях. Приміром, книга Едмунда Гарді "Der Buddhismus nach Pali- Werken" (1890) у семи розділах подає відомості про буддійський канон "Тіпітаку", про життя Будди, його науку, первісний буддійський орден, поширення буддизму в I-II століттях нашої ери і царя Ашоку. Автор порівнює буддизм з джайнізмом та християнством, відзначаючи подібність їх морального ідеалу . Такого ж типу є огляди Гакмана-Лондона "Der Buddhismus" (1905) та Едуарда Шоре "Le Bouddha et sa Legende" (1885). Багато місця (близько 70 стор.) присвячено буддизмові і в уже згаданій праці Л.Шредера "Indiens Literatur und Cultur in Historischer Entwicklung" (1887). Автор з'ясовує такі доктрини і поняття буддійської філософії, як анатман, нірвана, сансара; особливості буддійського ідеалу. Франко називає книгу Шредера в числі своєї основної лектури .

Працю В.П.Васільєва "Буддизм: его догматы, история и литература" (1857) письменник вважав "інтересною, хоч вельми хаотичною" , а курс лекцій Iзидора Зільбернаґля "Der Buddhismus nach seiner Entstehung, Fortbildung und Verbreitung" (1891) Франка цілком вдовольнив: "Можемо рекомендувати її всякому, хто бажає пізнати головні нариси історії і теології тої релігії, безмірно важної в історії релігійного розвою і необхідно потрібної для зрозуміння многих доктрин і обрядів християнських" .

Про життя Будди письменник мав нагоду глибше дізнатися з книги Юліуса Дутойта "Das Leben des Buddha" (1906), у якій реконструюються події з життя Ґотами Шак'ямуні за палійськими текстами (головним чином за "Сутта-ніпатою"). Неодноразово звертається учений до "Лалітавістари", санскритської біографії Будди.

У КНСП, завівши мову про буддизм, Франко згадує індійського царя Ашоку, великого прихильника і покровителя буддизму, який "скликав до своєї столиці Бенареса перший буддійський собор" . Про царя Ашоку Франко отримав докладні відомості з монографії Едмунда Гарді "Konig Asoca. Indiens Kultur in der Blutezeit des Buddhismus" (1902). Iм'я царя Ашоки поет використав у двох своїх творах: "Притчі про правдиву вартість" та "Притчі про смерть" . В обох текстах Ашока названий "премудрим, милосердним" і показаний у надзвичайно вигідному світлі як ідеал правителя .

З усієї буддійської літератури Франко виділив дві групи творів, що зберігають, на його думку, художню вартість: а) з боку релігійного — "катехизм" і численні промови Будди; б) з боку літературного — "джатаки", тобто 630 оповідань про різні переродження Будди і різні його пригоди в тих переродженнях" . "Катехизмом Будди", про який говорить Франко, переважно вважають "Дгаммападу", збірку релігійно-філософських афоризмів. В особистій бібліотеці Франка є два німецьких видання "Дгаммапади": у перекладі А.Вебера (у його "Indische Streifen" (1868)) і М.Мюллера "Das Dhammapada" (1906). Ця пам'ятка буддійської літератури стала одним із джерел збірки "Мій Iзмарагд": у розділі "Паренетікон" нараховуємо близько 20 строф, які є перекладами та адаптаціями (рівень трансформації тут різний) "Дгаммапади". З "Джатаками", про які згадується у КНСП, Франко також був добре знайомий. Письменник відзначав: "Глаголаніє притчами винайдено було в Iндії щонайменше на 500 літ перед Христом. А притчів тих... набралося в Iндії величезна маса. Зовуться вони там джатаками" . Та не тільки початки притчі, але й родовід новели Франко виводив з буддійських джатак: "... під впливом буддових джатак зросла обширна література коротких оповідань, казок, байок, новел, котрі первісно завсігди мали виразну тенденцію, але з часом їх битові і психологічні подробиці оброблювалися докладніше, тенденція блідла і явився новий рід літератури, незвісний старому греко-римському світові, явилась новела..." .

I.Франко користувався трьома виданнями джатак: у французькому перекладі Леона Фера "Avadana-Gataka: 100 Legendes (Buddhiques)" (1891), російському С.Ольденбурга "Буддийские легенды. Часть 1, Bhadrakalpavadana jatakamala" (1984) та англійському (повному) Ріса Девідса "Buddhist birth stories or jataka tales" (1880).

Крім "Дгаммапади" та "Джатак", Франко неодноразово покликається на "Сутта-ніпату", один із текстів буддійського канону. "Сутта-ніпату" складають 71 повчання, де описуються епізоди з життя Будди, проповіді про пересилення еґоцентризму, захланності, ненависті. Iз "Сутта- ніпати" письменник переклав (адаптував) дві сутри: "Dhaniya-sutta" (у Франка вона поділена на дві частини: "Мара і Будда" та "Багач і мудрець") з німецького перекладу Артура Пфунгста "Das Sutta Nipata" (1889) та "Padhana-sutta" (у Франка "Пісня про високе змагання") з німецького перекладу Ернста Віндіша "Mara und Buddha" (1895). Як відомо, "Дгаммапада", "Сутта-ніпата" та "Джатаки" — шедеври буддійської поезії та прози , а, отже, Франко був добре обізнаний із найважливішими (у літературному сенсі) творами буддійського канону.

Індійський епос. Період історії індійської літератури, що настав після смерті Будди (V ст. до н.е.), Франко називає історичним, вважаючи його "часом великого розвою індійської епіки" . Такі індійські епоси, як "Махабгарата" і "Рамаяна" учений згадує майже у кожному своєму огляді, що певним чином торкається питань розвитку чи національних особливостей епосів світу. У зв'язку з проблемою особи автора та процесу створення національних епопей Франко згадує "Махабгарату" та "Рамаяну" у таких працях, як "Тополя" Шевченка" , "Iсторія української літератури" , "Болгарські праці М.Драгоманова" , "Про Варлаама і Йоасафа та притчу про єдинорога" та ін. В останній праці учений наводить з "Махабгарати" варіанти до аналізованої ним притчі про єдинорога . Широке знайомство з текстом "Махабгарати" та науковою літературою про неї дозволило Франкові оперувати матеріалом епосу у своїх наукових дослідженнях та висловлювати власні судження про поетику цього твору. Так, він на основі відомої йому індологічної літератури відкидає думку А.Ґольцмана з праці "Zur Geschichte und Kritik des Mahabharata" (1892) про буддійську композицію "Махабгарати", оскільки це йде "врозріз з багатьма літературно- історичними епіграфічними свідченнями" , посилаючись на студію Ґ.Бюлера "Сontributions to the history of the Mahabharata" (1890).

Висловлюючись про композицію творів індійського епосу, учений твердив, що "Махабгарата" і "Рамаяна", "крім чисто епічного змісту, містять у собі найрізноманітнішу масу поучительного, догматичного та моралізаційного матеріалу. Та й сама епічна канва поем раз у раз переривається більшими або меншими епізодами, що самі собою творять іноді окремі поеми" . Аналогічні судження висловив у своїй ґрунтовній праці "Древнеиндийский эпос: Генезис и типология" (1974) відомий індолог П.Ґрінцер: "Серед композиційних особливостей давньоіндійського епосу одна з найсуттєвіших та найбільш очевидних — велика кількість найрізноманітніших вставних епізодів різного змісту і обсягу , іноді якось пов'язаних з основною оповіддю, але часто таких, що не мають до неї жодного відношення" .

Про час створення "Махабгарати" Франко писав, що вона "зложилася не вчасніше, як коло р. 300 по Христу" , хоча "її початки сягають безпосередньо до найдавнішої епохи" . Сучасні дослідники за багатьма непрямими даними вважають, що письмова фіксація епопеї не могла статися раніше кін. III ст. н.е. , хоча "найдавніша хронологічна межа "Махабгарати" пов'язана з культурою сірої розписної кераміки і припадає приблизно на ХI-Х ст. до н.е." . Таким чином, думки, висловлені Франком щодо хронології давньоіндійського епосу, повністю збігаються з сучасними даними.

Як відомо, Франко здійснив спробу ознайомити українського читача з текстом епопеї, переклавши українською мовою такі епізоди з "Махабгарати", як "Ману і потопа світа" (Араньякапарва, 185-189); "Сунд і Упасунд" (Адіпарва, 201-203); "Сакунтала" (Адіпарва, 62- 67); "Смерть Гідімба" (Адіпарва, 139-142).

I.Франко мав у своєму розпорядженні тексти "Махабгарати" в англійському, німецькому, французькому, польському та російському перекладах. Найбільшим з цих видань є англійський прозовий переклад М.Датта "Mahabharata. A prose English translation of the Mahabharata" (1896), що містить перші чотири книги великого епосу. Iнші видання включають лише окремі епізоди з "Махабгарати": Ф.Боппа "Ardschuna's Reise zu Indra's Himmel" (1868); А.Гофера" Indische Gedichte in deutschen Nachbildungen" (1844); П.Е.Фуко "Sakountala" (1894); А.Ланґа "Nal i Damajanti" (1906); Г.Коссовича "Наль и Дамаянти" (1851), а також два німецьких переклади "Бгаґавадґіти" (1870, 1897) ("Махабгарата", кн.6) – філософської поеми, що оповідає науку йоги.

У КНСП Франко залишив поза увагою значний пласт відомої йому індійської літератури, представлений такими народними книгами байок, новел та оповідань, як "Панчатантра", "Шукасаптаті", "Веталапанчавіншаті", "Вікрамачаріта", "Сінхасанадватріншаті" (усі — кінець I тис. н.е.). Спочатку письменник ознайомився з "Панчатантрою". Цей твір у перекладі і з передмовою Т.Бенфея , основоположника міґраційної теорії, відіграв особливу роль у творчості Франка. Учений погоджувався з Бенфеєм (не абсолютизуючи його теорії) у тому, що більшість казкового матеріалу, що приходить зі Сходу на Захід, має своє джерело в Iндії. Пізніше письменник припускав, що Iндія також є посередником, оскільки багато казкових мотивів і сюжетів знайдено в Єгипті, і то у такий час, коли не можна припустити запозичення з Iндії в Єгипет .

Вступ Бенфея до "Панчатантри" Франко називав "відомим", "епохальним", "знаменитим", "класичним" і загалом посилався на нього більш як у тринадцяти своїх працях близько 20 разів. Крім видання Бенфея, Франко користувався і перекладом Л.Фрітце "Pantschatantra" (1884). У своїй студії "Притча про сліпця і хромця" учений наводить із 5-ї книги "Панчатантри" мотив про співпрацю сліпого і горбатого, як один із варіантів досліджуваної ним притчі. Iз "Панчатантри" Франко адаптував для дітей п'ять казок, що друкувалися у збірці "Коли ще звірі говорили" (1903).

Перед 1891 р. з іншими народними індійськими текстами письменник був ще не знайомий. У листі до Драгоманова читаємо: "Тепер цитуєте Ви збірник Сомадеви, чи там "Лавітавістару", чи "Sinhasanadvatrincati", чи що-небудь таке, і кожному з боку цитати ті являються якісь случайні, вихоплені мовби навгад" . Та Франко зацікавився цими збірниками для своєї наукової роботи, бо: "знаючи ближче становище тих діл в літературі індійській, ми зрозуміли б, для чого іменно в них є та криниця, з якої бігають пити Веселовські, Лібрехти і др." . Уже через рік, працюючи у Відні над докторською дисертацією, учений ознайомився із текстами згаданих творів. Так, у монографії "Варлаам і Йоасаф" (1897) Франко висловлює думку про те, що первісно роман про Варлаама "повністю наближався до типу всіх подібних творів, що виникли в Iндії під буддійським впливом і які мандрували звідтіль на Захід, як "Панчатантра", Vetalapancavincati, Sinhasanadvatrincati, Vikramacaritam, Cucasaptati і т.д." . Франко влучно характеризував композиційні принципи, за якими створені вказані твори – прийоми обрамлення та нанизуючої побудови . Учений писав: "Більш або менш цікаве, але саме по собі досить бідне рамове оповідання, яке потім постійно включало нові оповідання, що, з свого боку, мали також вставлені оповідання, — ось схема тієї індійської композиції" . В особистій бібліотеці Франка зберігаються тексти: "Шукасаптаті" — у німецькому перекладі Р.Шмідта "Die Cukasaptati" (1894); "Веталапанчавіншаті" — у німецькому перекладі А.Любера "Der Vetalapangavincati" (1875); Сінхасанадватріншаті — у французькому перекладі Л.Фера "Contes indiens: Les trente deux recits du Trone (Batris-sinhasan) (1883). Решта тексту КНСП повністю присвячена пуранам. Франко пояснює значення слова "пурана" (старе оповідання), називає їх характерні ознаки, коротко висвітлює зміст усіх вісімнадцяти пуран.

Ця частина КНСП несамостійна і має прямі текстуальні запозичення з праць М.Вінтерніца та Е.Ріда. Франкова роль полягала тут у відборі тих чи інших уривків для нарису. Наприклад:

Ф р а н к о: Слово — "пурана" — "се скорочення старого вислову "puranam akhyanam", що значило "старе оповідання". Про такі оповідання згадує вже найпізніша веда — Атхарваведа. Частіше згадують про них сутри з буддійського часу .

В і н т е р н і ц: Das Wort "Purana" bedeutet wohl ursprunglich nichts anderes als puranam akhyanam, d.h. "alte Erzahlung..." Hingegen ist moglicherweise schon an bestimmte Werke gedacht, wenn im Atharvaveda neben den vier Vedas auch "das Purana" aufgezahlt wird .

Невідомо, чи був Франко знайомий із текстами усіх характеризованих ним пуран, але з двома із них — "Маркандея-пураною" та "Бгаґавата-пураною" — був обізнаний напевне. З "Маркандея-пурани" письменник переклав уривок "Цар Випащит у пеклі" за німецьким текстом Ф.Рюккерта "Der gute Konig in der Holle" (1858), а за мотивами сюжету про царя Гарішчандру написав легенду "Цар і аскет" за німецьким текстом Ф.Рюккерта "Die Sage von Konig Hariscandra" (1859). Крім того, Франко користувався і повним текстом "Маркандея- пурани" у прозовому англійському перекладі Е.Парджітера "Markandeya-Purana" (1904), за яким робив підрядник для видання "Цар і аскет. Iндійська легенда" (1910). Уривки з "Бгаґавата-пурани" містяться у виданні "Legendes morales de L'Inde" (1901), що зберігається в особистій бібліотеці Франка.

Калідаса, Сомадева, Кшемендра. Висвітленням змісту пуран КНСП завершується. Франко не згадав у ньому ще про кількох індійських санскритських письменників, з творами яких був обізнаний. Серед таких письменників — Калідаса, за словами Франка, "чільний писатель індійський". Його творчість дослідники вважають вершиною класичної санскритської поезії . Про Калідасу, крім його поем ("Пори року", "Рід Раґгу", "Народження Кумари", "Хмара-вістун") та драм ("Малявіка і Аґнімітра", "Шакунтала") нічого не відомо. За кількома непрямими даними, як указують сучасні вчені, "час життя Калідаси визначається десь між I ст. до н.е. та VI ст. н.е." . Такої ж думки дотримувався і Франко, коли писав, що стосовно датування життя Калідаси "ми хитаємося в хронології о 100-400 літ" . За індійською традицією, Калідаса жив у першому столітті до нашої ери . У КНСП ім'я Калідаси фігурує лише принагідно, у компаративному аспекті. Франко, характеризуючи "Падма-пурану", зазначає: "При згадці про короля Бгарату поміщено оповідання про Сакунталу, відмінне від того, що міститься в "Махабгараті", а ближче до того, яке драматизував Калідаса" . З "Шакунталою" Калідаси Франко ознайомився ще перед 1891 р. В листі до Драгоманова учений писав з приводу одного буддійського мотиву: "Що се тема також буддійська, я не сумніваюся: щось подібне лежить в основі "Сакунтали" Калідаси" .

В особистій бібліотеці Франка є видання двох творів Калідаси: "Шакунтали" — у німецькому перекладі Е.Майєра "Sakuntala. Ein indisches Schauspiel" та "Хмари-вістун" — у німецькому перекладі Б.Гірзеля "Meghaduta oder der Workenbote: Ein lyrisches Gedicht" (1846). У наукових дослідженнях Франка знаходимо посилання і на іншого видатного письменника Iндії — Сомадеву, автора "Катгасарітсаґари" (ХI ст.). З'ясовуючи символізм однієї буддійської притчі, учений писав: "... велетенська жінка, яка своїми руками обняла весь ліс, нагадує подібні гротескні створіння неприборканої фантазії у Сомадеви та інших пізніших письменників" . Iз текстом "Катгасарітсаґари" Франко знайомився за першим повним виданням Г.Брокгауза, оскільки посилається на передмову саме до цього перекладу . Хоча у бібліотеці Франка знаходимо й інше видання "Катгасарітсаґари" у німецькому перекладі та з передмовою Й.Гертеля під назвою "Bunte Geschichte vom Himalaja: Novellen, Schwanke und Marchen" (1903). У Франковому "Варлаам і Йоасафі" (1897) згадується також ім'я поета Кшемендри (ХI ст.), автора "Бріхаткатгаманджарі". Наводячи епізод про брахмана Джаваткарму з "Махабгарати", учений зазначав: "Кашмірський поет Кшемендра, який в кінці I ст. н.е. виготовив уривок з "Махабгарати", цього епізоду, здається, не знав" . Тут Франко покликається на працю Ґ.Бюлера "Contribution to the History of the Mahabharata" (1890). В іншій своїй розвідці — "Притчі про сліпця і хромця" (1906) — письменник вказує, "що у збірці Кшемендри під заголовком "Бріхаткатаманджарі"... міститься також витяг із "Панчантантри" в такій формі, як вона читалася більше-менше в першім віці нашої ери" . У цьому разі Франко посилається на працю першого польського індолога Л.Маньковського "Der Auszug aus dem Pancatantra in Kschemendras Brihatkathamanjari" (1892).

Наша реконструкція. Використовуючи Франкові уявлення про періодизацію індійського письменства, загальну картину історії індійської літератури, відомої ученому, можна представити таким чином:
I. Часи доісторичні (XXV ст. до н.е. — V ст. н.е.):
1. Ведичний період: "Ріґведа", "Яджурведа", "Сама-веда", "Атхарваведа".
2. Післяведичний період: "Брахмани", "Араньяки", "Упанішади", "Сутри".
II. Часи історичні (V ст. н.е. — XI ст. н.е.):
1. Буддизм: "Тіпітака" ("Сутта-ніпата", "Дгамма-пада", "Джатаки"), "Лалівістара".
2. Епос: "Махабгарата", "Рамаяна", "Маркандея-пурана", "Бгаґавата-пурана".
3. Калідаса: "Шакунтала", "Меґгадута".
4. Народний епос: "Панчатантра", "Шукасаптаті", "Ветала-панчавіншаті",
"Вікрамачаріта","Сінхсана-дватріншаті".
5. Сомадева: "Катгасарітсаґара".
6. Кшемендра: "Бріхаткатгаманджарі".


Письменники, не згадані Франком. Iз тих індійських письменників, творчість яких сьогодні широко висвітлюється в оглядах, підручниках та курсах лекцій, Франко жодного разу не згадав драматурга Бгасу (час життя невідомий); поета-лірика Бгартріхарі (VII ст.); засновника індійського класичного роману Дандіна (VII ст.), твір якого "Дашакумарачаріта" перекладав П.Ріттер; драматурга Бгавабгуті (VIII ст.), досліджуваного М.Калиновичем. Звичайно, Франко виражав стан розвитку сучасної йому індологічної науки. Твори Бгаси, наприклад, до 1915 р. навіть не були відомими . А біографічні відомості про цього письменника досі залишаються таємницею.

Отож, Франко в тій чи іншій мірі був знайомий більш як із 150 індологічними джерелами — німецькою, англійською, французькою, польською, російською мовами — близько 100 їх зберігається досі в особистій бібліотеці письменника.

Характер Франкової натури та діяльності вимагав від просвітителя широкої поінформованості в усіх галузях людського знання. У коло поетових зацікавлень увійшла й індологія.



Источник: http://papusha.at.ua
Категория: MODUS ORIENTALIS | Добавил: papusha (21.01.2008)
Просмотров: 4485 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 2.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017